Історія Цетінського монастиря
Розташований біля підніжжя гори Орлиний Хрест, монастир вражає своєю історією. Більше 500 років саме він являється резеденцією чорногорських митрополитів.
Засновником монастиря по праву прийнято вважати Івана Черноєвіча, який правив країною (у той час Зетою) у другій половині XV століття. Під час захоплення влади турецьким султаном, Черноєвіч змушений був сховатися в Італії, де йому вдалося відвідати Лорецький монастир Божої Матері в Анконі. У цьому монастирі, правитель дає обітницю: у разі можливості повернутися на батьківщину, він обов’язково побудує церкву і присвятить її Пресвятій Богородиці. У 1481 році помирає турецький султан, а повернувшийся Черноєвіч преступає до здійснення своєї обіцянки. Він залишає свою резеденцію в місті Жабляк і вже у 1484 році біля підніжжя гори Ловчен будує новий палац і монастир. Сюди ж він переносить з монастиря Враньїна резиденцію зетської єпархії.
Незабаром Іван Черноєвіч помирає (1490). Його тіло поховали в церкві монастиря.
Син Івана, Георгій, прославив Цетінський монастир тим, що в 1494 році заснував першу на слов’янському півдні друкарню на Ободі, яку незабаром переніс в стіни монастиря. Першим друкарем став монах Макарій.
І знову Чорногорію стрясає наступ турків. Місцевим священикам доводиться допомагати людям пережити захоплення влади і наслідки цієї дії.
У 1692 році під час Морейской війни, Цетінський монастир спочатку був підірваний, а пізніше знесені усі вцілілі споруди. Духовна резиденція перенеслася в монастир Добрська Челія (Келія), що знаходився поблизу.
У період з 1701 по 1704 роки новий молодий митрополит Данило (Петрович) з села Негуші, заново побудував Цетінський монастир, тільки на цей раз в новому місці, на схилі гори Орлиний Хрест. Багато використовувалося збережених частин старого монастиря, в тому числі: кам’яний рельєф з двоголовим орлом (гербом Івана Черноєвіча) був утиснений у вівтарну стіну нової церкви, встановлена над входом стара плита з інформацією про заснування святині, старі різьблені капітелі прикрасили колони.
З 1711 року Данило разом з російським царем Петром I ведуть спільну боротьбу проти турків. І незважаючи на перемогу в 1712 році при Царьовому Лазі, “наслідки” були неприємними. Сам Данило був поранений, а частина турків, яким вдалося пробратися в Цетіньє, зруйнували монастир. Лише в 1724 році за допомогою Петра I Цетінський монастир був повністю відновлений.
Після смерті Данила, Цетінською кафедрою правили його племінники – митрополит Сава (Петрович-Негош) і Василь (Петрович-Негош), митрополит Скендерійський і Приморський. Після, церковним володарем Чорногорії був племінник митрополита Сави – Арсеній (Пламенац) до 1784 року.
Пізніше чорногорським митрополитом був Петро I (Петрович-Негош, а не російський цар, як деякі могли б подумати).
Під час перебування в 1785 році святого Петра Цетінського в Росії, на Цетіньє напав скадарський паша і монастир вкотре був зруйнований. Але вже під час наступної спроби нападу, паша був убитий і його череп тепер зберігається в монастирі в якості згадки.
Наступним владикою стає митрополит Петро II Петрович-Негош. Так як він був всебічно розвиненим правителем і заручився допомогою Росії, то під час його правління відбувається багато сприятливих змін в самому монастирі. Святиня поступово розширюється, надбудовується дворовий корпус, будується їдальня. Під час правління Петра II працюють школа, друкарня, а з часом будується нова резиденція.
Наприкінці XIX століття до монастирської стіни зовні прилаштовується відкрита усипальниця правлячої династії Петрович-Негошів. Через деякий час на верхньому ярусі вежі-дзвіниці з’являється годинник, над ним невелика дзвіниця.
У період Першої світової війни Цетіньє знаходиться в зоні окупації австрійських військ, а відразу після закінчення війни перестає називатися столицею.
Під час правління митрополита Гавриїла (1920-1938 роки) була споруджена нова митрополича резиденція, а вежа-дзвіниця отримала нинішній вигляд.
З 1940 по 1945 роки кафедрою править митрополит Іоаннікій, який згодом був зарахований до священномучеників.
У 1947 році чорногорським митрополитом став Арсеній, але вже в 1954 році його разом із сімома священиками Цетінський суд присуджує до 11,5 років позбавлення волі. Причиною стали висловлювання Арсенія в далекому 1945 році про те, що під час Другої світової війни католицька церква заподіяла багато шкоди православному населенню Хорватії. Після звільнення митрополиту Арсенію не дозволили повернутися в Цетіньє.
Під час правління нового чорногорського митрополита Даніїла було побудовано нову будівлю митрополичої резиденції. Стару будівля використовують для розміщення музейної експозиції Цетінської ризниці.
З 1990 року митрополитом Чорногорії є Амфілохій.
