Біографія Василя Острозького
Василь Острозький (в миру – Стоян Петрович Йованович) з’явився на світ в 1610 році у віруючій родині. Своє дитинство він провів у монастирі Завала, де ігуменом був не хто інший, як його рідний дядько – Серафим. Присвятивши своє життя служінню Богу, Василь Острозький багато молився, дотримувався строгого посту, у зв’язку з чим був дуже худим, але ніколи не нарікав на долю. Своїм прикладом він показував людям, як потрібно жити – наповнюючи своє життя вірою, терпимістю і надією.
Постригся з ім’ям Василь в монастирі Тврдош. Спочатку був дияконом, а потім і священиком. Надалі служив у Цетінському монастирі у сумнозвісного чорногорського митрополита Мардарія (докладніше про це читайте нижче).
Незабаром після випадку з митрополитом, Василь був поставлений архімандритом монастиря в Тврдоші. У цьому сані він відправився на Русь, звідки привіз книги, церковне начиння і кошти для будівництва храмів. Після паломництва на Святу Гору Афон 28-річний Василь був висвячений в єпископи сербським патріархом Паїсієм і поставлений спочатку митрополитом Требіньским, а потім і Захолмським в Герцеговині (після вбивства свого соратника турками та об’єднання двох єпархій в одну).
У нелегкі часи, коли Османська імперія поширювала свій вплив на Балкани, священнослужителі та миряни піддавалися гонінням і отурчуванню. Саме Василь Острозький своїм прикладом показав як важлива для нього православна віра – він особисто ходив з одного будинку до іншого і переконував людей, намагаючись відрадити заблудші душі від гріха. Він продовжував підтримувати свій народ і молитвами, і допомогою хворим і немічним, допомагав у будівництві церков. І донині люди вважають що саме завдяки його праці вдалося зберегти православну віру в Чорногорії.
У зв’язку з подальшим пригніченням православних турками, Василь змушений був покинути свою обитель. Він вирішив відправитися в нинішній монастир Острог, де на той час були келії в печерах і перебували відлюдники, що рятувалися від мирських спокус. На протязі декількох років (до 1665 року) Василю і монахам вдалося перетворити печерну обитель в повноцінний монастир Острог, іменований так на честь гори, що підноситься над ним. За такі благі справи Святого Василя теж стали називати Острозьким.
Останні 15 років життя Василь Острозький провів у молитвах в невеликій Введенській церкві, що входить в комплекс будівель монастиря. Після смерті (1671 рік, 29 квітня за новим стилем або 12 травня по старому) був похований нижче церкви, під джерелом, що стікає зі стін печери.
Життєвий шлях Василя Острозького гідний не тільки поваги сучасників, а й гордості і поклоніння наших нащадків.
Випадок із життя Василя Острозького
Під час перебування в Цетінського монастирі стався досить неприємний випадок: від митрополита Мардарія, який не особливо дотримувався законів Божих, завагітніла молода служниця. А так як для служителя церкви такого чину це було страшним ударом нижче пояса, митрополит недовго думаючи звинуватив у всьому молодого і привабливого священика, якого до того ж недолюблював. І все було б ідеально, не май Василь Острозький дивовижний дар. Йому вдалося умовити людей почекати зі стратою (повішенням) до народження дитини. І ось нарешті настав той день, день відстрочки. Василь, узявши на руки немовля, при всіх запитав чий він. На очах оточуючих сталося диво – дитина розповіла всю правду. Так священик довів свою невинність, а недбайливого митрополита закидали камінням за наклеп.
Історія зведення Василя Острозького до лику Святих.
Історія набуття мощей Святого Василя Острозького така сама дивна, як і все його життя.
Коли минуло 7 років з дня смерті Василя, ігумену монастиря Жупа, він явився у сні і попросив прийти в Острог, щоб відкрити його труну. Ігумен не надав значення такому дивному сну, тоді він повторився. І лише коли Василь прийшов утретє, торкнувся кадилом рукава ігумена і обпалив його жаром, Рафаїл розповів про свої сни братам із Жупського монастиря, а потім і Острозьким ченцям.
Коли воля покійного була виконана, і труну відкрили, то побачили що мощі залишилися нетлінними і від них йшли пахощі. З тих пір вони зберігаються в спеціальному ковчезі у Введенській церкві монастиря.
Іновірці багато разів намагалися знищити мощі великого Святого. Так, в XVIII столітті за часів чергової турецької навали, їх довелося ховати на березі річки Зета на 3 дні. Через деякий час на місці поховання виріс кущ шипшини, який шанувався місцевими віруючими.
Уже в XIX столітті мощі тимчасово перевезли в Цетінський монастир дивним чином. Коли турки надумали спалити Острог, брат чорногорського князя прослизнув вночі разом з сотнею своїх воїнів повз охорону і забрав мощі. У цьому їм допоміг сам Василь Острозький, зробивши загін князя невидимим. При першому зручному випадку, коли вщухли пристрасті навколо мощей, останки переправили назад в Острог, де вони зберігаються й донині.
У 40-х роках XX століття Острог був захоплений червоними югославськими партизанами. Коли один з них наказав скинути ікону і мощі Святого зі скелі, в нього раптово потрапила граната і партизан загинув.
Одна з легенд говорить про те, що під час Другої світової війни снаряд потрапив в печеру з мощами, але дивним чином він не розірвався, а просто на просто розколовся навпіл. Після проведених досліджень з’ясувалося, що снаряд був цілком справний. Тепер він зберігається в одній з різниць на підтвердження чуда.
Цілюща сила нетлінних мощей Василя Острозького
Вважається, що сила мощів настільки велика, що можна записати своє бажання (з яким прийшли на це місце) на невеликому клаптику паперу і залишити його у вільній тріщині монастиря – воно обов’язково збудеться. А ще, якщо вірити легендам, досить переночувати в монастирському готелі для паломників, щоб прохання збулося.
За переказами, одного разу до мощів привели навіжену людину. Стан був настільки поганий, що довелося закувати її в кайдани. Божевільного залишили на всю ніч поруч з мощами, а на ранок сталося диво – він повністю зцілився. На згадку про це чоловік залишив свої кайдани в церкві Святої Трійці, де вони зберігаються й донині.
Виноградна лоза ж, що виросла дивним чином на місці смерті Василя Острозького, за переказами допомагає безплідним парам побороти важкий недуг. Чому я написала дивним? Та тому що виросла вона просто на скелі, зовсім без природного грунту. І більше того, вона досі плодоносить! Просто диву даєшся наскільки великою є сила мощей.
На території монастиря є цілюще джерело. Воду з нього розливають у пляшки і БЕЗКОШТОВНО роздають всім прочанам. Щоб отримати її Вам всього лише необхідно звернутися в монастирську крамницю. Потрібно пам’ятати, що одній людині дається в руки одна пляшечка (якщо ви сім’я – то ви також отримаєте лише одну пляшечку). На ній відтиснуті Верхній монастир і православний хрест. Ця цілюща вода вберігає від бід і поневірянь. Разом з водою дають і одну пляшку олії. Як розповіла нам гід, варто лише помазати у вигляді хреста хворе місце, як хвороба поступово відступить.
